Я стою серед подвір'я і по-своєму перебираю дідові слова. Переді мною наче брама, розчиняється діброва. Я ще не бував в таких краях. Мені хочеться піти в лісову далечінь щоб побачити з не знайомого берега вилитих наче зі срібла лебедів. Але з кім я піду і де мені взяти чоботи.

Я подивився на свої босі ноги і поплентався до хати щоб не отримати від матері запотиличника. І що це за мода пішла що не можна босим з хати вийти.Не кожний дорослий може розжитися на взуття. Скажеш про це тебе затюкають.

А як перепало мені коли заземіло прицерковний пагорб вкрила дітвора всі на санчатах та дерев'яних ковзанах. Їх роблять так беруть брусочок березини по довжині чобота вистругують із неї копаничку а по низу пропускають дріт. От і вся мудрація зате скільки втіхи.